Дмитро Щербина. 

Переклад з російської

Григорій Подольський. ПОЕТИЧНІ БУДНІ


На кухні чаєм жінка пригощає
Товаришку (Тамарою зовуть)
А я пишу. Ліниво заглядає
Блідавий місяць в шиби каламуть.

Розмови гомін чую краєм вуха,
І мимохіть думки звільняють лет.
Настирливо гуде в кімнаті муха,
Якої ще не вибавив поет.

— Таж він талант! — витає за дверима
Хвала мені, коханому. Ще б пак!
Пасу очима муху й кільце диму,
Що розтяглося в дивовижний знак.

— Авжеж, талант, — вторує господиня, —
Хоч як дитя… Не пам’ятає, де
Лежать шкарпетки… Ахає другиня.
Тру скроні, а натхнення геть іде.

— Гай-гай, посестро! Муза, що поету
За жінку стала, має вік трудний…
Прибивши муху сувертком газети,
Я відкладаю вірш на вихідний,

Коли своїм звичаєм у Тамари,
Поринувши в солодке забуття,
Під хвилю поетичної загари
Шкарпетки розкидаю, і взуття…


***

Оригінал:

Григорий Подольский. ПОЭТИЧЕСКИЕ БУДНИ


На кухне чай с подругой закадычной
(зовут Тамарой) пьет моя жена.
А я пишу. Лениво и привычно
в окошко светит блеклая луна.

Журчанье речи слушаю в пол-уха
и отвлекаюсь. Замерла рука.
Назойливо жужжит над лампой муха,
поэтом не убитая пока.

– Он так талантлив! – о себе, любимом,
ловлю слова. Ну кто бы возражал?!
Слежу за мухой и колечком дыма,
расплывшимся в причудливый овал.

– Ну да, талантлив, – говорит супруга, –
но как ребёнок ... Где лежат носки –
и то не помнит ... Ахает подруга.
Стих отложив, массирую виски.

– Да, нелегко быть Музою поэта,
когда ему приходишься женой...
Прихлопнув муху сложенной газетой,
откладываю стих на выходной,

в который, как обычно, у Тамары,
избавившись от приступа тоски
и, полон поэтического жара,
разбрасываю туфли и носки...

Публікацію підготувала Л.Цай