В научном мире харьковчанин Юрий Чернецкий известен как социолог (доктор социологии) и экономист. Читателям сайта «Свой вариант» (впрочем, не только им) – как поэт, автор стихов, написанных как по-украински, так и по-русски. В то же время Ю. Чернецкий, свободно владея несколькими европейскими языками, периодически обращается и к жанру литературного перевода. Два его новых перевода с английского предлагаются вниманию читателей.
А. Юрченко.

АННАБЕЛ ЛІ
 (з Едґара По; вільний переклад з англійської)

Це було і давно, і немовби ще вчора
У прекрасній приморській землі:
Ми кохалися з юнкою світлою й горя
Оминали нас напади злі;
І омріяна ця пані, леді, сеньйора
Ніжно звалася Аннабел Лі.

І вона ще дитина, і я сам ще дитина
У прекрасній приморській землі,
Та було це кохання більш ніж просто кохання –
Наше з ніжною Аннабел Лі;
Небо – місце єдине, де такі незрівнянні
Почуття ще палати б могли.

Жодна не прозвучала нам пересторога
У прекрасній приморській землі,
Та раптовий порив вітру злого нічного
Застудив мою Аннабел Лі;
Мабуть, рідні її, що сидять обіч Бога,
Душу світлу на Небо знесли,
Тіло ж пестує цвинтаря розкіш убога
У прекрасній приморській землі.

Просто заздрості полум’я ангели Божі,
Певно, втримати вже не могли;
Ось причина тому (знає це чи не кожен
У прекрасній приморській землі),
Що опівночі вітер холодний ворожий
Знищив подихом Аннабел Лі.

Та було це кохання більш ніж просто кохання,
А було воно – факел у млі,
Диво-факел у темряві-млі;
І ні ангели Божі владою неспроможні,
Ані демони в надрах Землі
Розірвати своєю мій союз із душею
Незамінної Аннабел Лі.

Бо ж і сонце не гріє, не даруючи мрії
Про возз’єднання з Аннабел Лі;
І зірок мерехтіння згадку шле про єдині
Очі любої Аннабел Лі;
І приплив нескінченну пісню грає з туману
Про дружину кохану, про мою наречену –
Ту, що спить біля краю землі,
У гробниці на краї землі.

26.09.12

НОВИЙ КОЛОС*
 (з Емми Лазарус; вільний переклад з англійської)

Стояв у греків велетень один,
Який (минали, мов мара, сторіччя)
На цілий світ дивився войовничо…
Створив інакший образ часу плин.

З гір, пагорбів, пустель, низин, долин
Велична жінка люд злиденний кличе
У добрі подивитися у вічі,
З усіх усюд, куточків і країн.

Освітлює вона світ, доти сірий,
Вуста ж безмовно промовляють ті:
«Мені віддайте тих, хто до зневіри
Прийшов у безпросвітному житті.
Мій факел – до свободи потяг щирий –
Для них осяє двері золоті!»
__________
* Цю поезію викарбувано на бронзовій дошці та вивішено всередині постаменту Статуї Свободи.
 22.09.12