руки як граблі,

і немає змоги

топать по землі.

От тепер вже знаю,

Я мов без вітрил.

Не ходжу, стрибаю, 

птиця, мов без крил. 

      Отримав 

Я не багато і не мало

в житті рядків заримував

і на додачу написав

                      чималу

                   дозу

                   прози.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

За ці рядки та ще й за рими

лише я заздрощі  отримав.

        Живу 

Меня уже почти что нету,

хотя ещё совсем живой.

Живу по странному билету,

чудак как будто бы какой.

Житьё заметно убегает,

а я цепляюсь за него.

Живу в чужом я словно крае

вдали невольно от всего.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Та маю я одне бажання,

гнітючий настрій що жене – 

до жінки вірної кохання,

воно підтримує мене.