Игорь
МАРКЕС
 
* * *

Не всё из снов, но всё из слов –
И этот день, и эта осень,
И вечер горбится вопросом,
Храня осеннее тепло.

Листвы заржавленной сонет
Читают липы и каштаны,
Такая лёгкость, даже странно,
Вбирать медовый тихий свет.

И звук растянут на ветру
Щемящей, чистой, длинной нотой,
И окна щурятся дремотно,
Теряя блики по двору.

И снова все слова собрав,
Стоишь один заворожённый,
И тихой грустью обожжённый,
Вдыхаешь нежность мятых трав.
 

Наталія
КУЗЬМІЧОВА
 
* * *

Наливши в келишок тепла...
– Нап'юсь! Можливо вже востаннє.
Ця осінь літо десь знайшла
І вже роман й палке кохання.

А літо бабине бринить,
Снує любові павутину.
Осіннє золото летить
І тішить осінь, мов дитину.

І я втішаюсь тим теплом,
Ловлю й радію йому щиро.
Воно, нам з осінню обом,
Так пахне спокоєм і миром...

О, як же хочеться відчуть
Оту п'янку колишню тишу!
У трáви росяні пірнуть
І хай вони мене колишуть...

Легкий димок, а в серці щем,
Якесь піднесення осіннє.
Не набулась я в літі ще,
Шукаю в осені спасіння.

Бо тéпло ще...

 
Павло
СИМОНЕНКО
 
ВІДШУМІЛО ЛІТО
 
Хмурить небо зморщене чоло,
Роздува вітрець вогонь калини...
Відшуміло літо, відгуло,
Скоро вже й до вирію полине.

Пані Флора змінить свій наряд,
Поміняє сукню і прикраси,
Розфарбує всі гаї підряд
у десятки кольорів одразу.

Стихне птичий гамір між гілля,
За моря полинуть перелітні,
На спочинок вляжеться земля
Аж до найтепліших днів у квітні...


Надежда
ФУРЗЕНКО
 
* * *

Замысловато-сумрачны узоры
по золотистой сентября парче,
и листьев стон – от соло и до хора
на вечера холодного плече.

Отправив надоедливые грозы,
вздыхает утомлённая земля.
И ей ветра выводят ариозо,
вытягивая «до-диез» и «ля».

Ах, грусть… Ведь у неё свои каноны –
засела в душу будто протестант.
И грусти слово словно эхо стона,
а ветер для неё лишь секундант.

Такую грусть излечит только ласка,
растопит взгляд твоих любимых глаз –
и сбросится печали-грусти маска
под музыку ветров и листьев пляс.


Сергей
ДУНЕВ
 
ГАДАНИЕ
 
                              Катерине
 
Ночью сырость и прохлада,
Днём – достаточно тепла…
Это ж надо, это ж надо,
Чтоб ромашка зацвела!

Чудо крохотное это,
На высоком стебельке,
Зацвело, подумав – лето,
И дрожит на ветерке.

Я сорвал её, не скрою:
Что зазря ей пропадать?
Мне подумалось такое:
Лучше будет – погадать.

Пусть поведает малютка,
Так ли любит, как и я,
Ненаглядная голубка,
Что сейчас в чужих краях.

Оборвал цветок неспешно –
И улыбка на лице,
Так как мне, друзья, конечно,
«Любит» выпало в конце.

Не сочтите за злодейство,
Что немножко смухлевал –
Перед тем, как начал действо,
Лепесточек оборвал.


Михайло
ЛЄЦКІН
 
ВЕРЕСНЕВИЙ ДИПТИХ
 
1
 
На холоди ще скаржитись не варт,
І бабине ми ще чекаєм літо.
І вересень, осінній авангард,
Вже золотить ретельно кленів віти.

Та сумувати й хнюпитись не варт,
Бо цим природу ми не переробим.
Цінуймо цей осінній авангард
За золото, щό він за ярдом ярд
Дарує нам, мов царственним особам.

2

Красиво й гордо літо відпливає
До пристані, яка не знати й де.
Панує зелень ще в саду та в га̀ї,
Й бджола над цвітом вересу гуде.
В цей дивний час, коли ми чуєм тишу,
Хай, друже, і на тебе зійде мить,
Що̀ буде від усіх найголовніша,
А серце мудрим сумом забринить!


Любов
ШЕМЧУК
 
ВІД ОСЕНІ ДО ОСЕНІ…
 
Туманність в неба просині
віщує холоди…
Від осені до осені –
пора збирать плоди.

За осені законами
живем сьогодні ми,
а над вікна фронтонами –
вже подихи зими.

По підвіконню плюхають,
мелодію вистукують,
у шибку б’ють дощі…

Я рим страждаю муками –
шукаю лад між звуками
й записую мерщій.

_______________________________________________________________
© Международная поэтическая группа «Новый КОВЧЕГ»
https://www.facebook.com/groups/230612820680485/