Костенко Геннадій (Юрій Ош)

м. Суми

ПОСМІШКА

Етюд

По смерті матусі тричі на рік відвідую кладовище, пораюсь біля материного горбочка. От і нещодавно був там… Несу пісок у відрі, щоб посипати навколо могилки. Раптом бачу – поміж могильних плит череп людський валяється, на мене щириться. І стало мені моторошно…

Вчора був на зустрічі місцевої громадськості під час розмови за допомогою інтернетівського скайпу з представниками громадськості одного з міст південної Слобожанщини. Запам’яталось, як молоденька жіночка з пафосом декламувала віршовані рядки:

– Герої не вмирають! Вони летять до неба й звідти посміхаються до нас…

А я згадав отой череп, що посміхався до мене на кладовищі. І мені знову стало моторошно.