Марина Цвєтаєва, «Котрийсь мій предок та був скрипаль...»

Переклад з російської Дмитра Щербини

Котрийсь мій предок та був скрипаль,

Мандрі́вний і хаповитий.

Чи не тому мене вабить даль,

А волос мій вітром звитий?

Либонь, рукою моєю він

Украв з гарби — абрикоси,

Призвідця всіх моїх хуртовин,

Кудлатий і горбоносий.

Дививсь, як тягне рата́й соху

Й шипшину — крутив губами.

Зрадливу вдачу він мав, — лиху,

Хоч пристрасний був з жінками!

До люльки, перлів і гордих зір,

До гарних дівчат охочий…

А ще, напевно, страшкий, мов тхір,

Був предок мій — жовті очі.

І душу чортові він заклав,

Й опівніч минав могили!

А ще, напевно, в одній з халяв

Носити ножа був схилий.

З-за рогу часто стрибав, мабу́ть, —

Мов кішка, впинавшись чіпко…

І врешті я зуміла збагнуть:

Він зовсім — не грав на скрипку.

По нім, було, надійся всього, —

Усім орудував — метко!

Такий скрипаль був з предка мого.

А з мене — така поетка.

Публікацію підготувала Л.Цай