Людмила
 НЕКРАСОВСКАЯ


ВАТИКАН

Пронзает красота, касаясь голых нервов,
Восторженная тишь рождает непокой.
Мне дорог Ватикан не уймою шедевров,
А гением людским и гордостью людской.
Созвездие имён здесь временем не стёрто:
Бернини, Рафаэль, и Джотто, и Манцу,
И Перуджино, и Джакомо Делла Порта.
Здесь – дар людских сердец Небесному Отцу.
Здесь к звёздной высоте взлетает купол серый,
Я увидать его лелеяла мечту.
И вот хочу понять: какой должна быть вера,
Сподвигшая создать такую красоту?
Сквозь Дверь Добра и Зла пройти, быть в Старом Гроте,
Услышать, как века взывают к нам со стен,
И, впитывая боль "Пьеты" Буонаротти,
Душою ощутить: что отдано взамен.

_______________________
© Людмила Некрасовская


ВАТИКАН

Пронизує краса, торкає голі нерви,
Неспокій захвату зрина в душì моїй.
Я Ватикан люблю не просто за шедеври –
За геній надлюдський у творчості людській.
Крізь довгий час імен сузір'я світить гордо:
Берніні, Рафаель, і Джотто, і Манц?,
І Перуджіно, і Джакомо Делла Порта.
Тут – дар людських сердець Небесному Отцю.
Тут у зіркову вись злітає купол сірий,
І ось тепер його я можу споглядать.
Якою ж має буть свята у людях віра,
Щоб на таку красу талант їх спонукать?
Дверми Добра і Зла пройти, в Старому Гроті
Почути, як віки волають нам зі стін
І, всотуючи біль «П’єтú» Буонаротті,
Відчути, як душа щось віддає взамін.

______________________________________
© Переклад з російської Михайла Лєцкіна