Анна
ЛУЧЕЗАРОВА


В ОЖИДАНИИ ВЕСНЫ

Жизни ниточкой, продёрнутой
сквозь игольное ушко,
вдоль странички перевёрнутой
строчки тянутся гуськом.
Семенят они, неспешные,
неуклюж их тихий шаг,
разливают воды вешние
из февральского ковша.
По утрам небесной манною
над землёй тумана пар.
Эту оттепель обманную
я приму как Божий дар.
Далеко до равноденствия...
Что там предсказал сурок?
Строчки шлют весне приветствие –
стайкою наискосок.

__________________
© Анна Лучезарова

В ОЧІКУВАННІ ВЕСНИ

Мов крізь вушко голки ниткою,
щo життя прошила скрізь,
в зошит мій рядочки свідками
дій і часу потяглись.
Не летять стрімкими ланями –
ледь крокують, не спішать
попід водами весня’ними
із лютневого ковша.
По світанках з неба манною
осіда туман на яр.
Що ж, відлигу цю оманливу
я прийму як Божий дар.
Рівнодення десь ще здалечку…
Що віщує там бабак?
Шлють весні рядки вітаннячко –
скромна зграйка навкосяк.

______________________________________
© Переклад з російської Михайла Лєцкіна