Валентина

АДАМОВИЧ

* * *

Не скребись, заходи, раз пришёл, мой промокший дружище ноябрь,
Посидим у камина с бокалом глинтвейна, о прошлом взгрустнём.
Жизнь у всех иногда выцветает, в пути лишь туман и ухабы...
Отогрелся? Теперь в лес прозрачный на поиски смысла пойдём.
Зря ты так об ушедшем коллеге – цветном октябре.
Не кори за уход, он был весел и всюду сорил красотой,
Нам ковры постелил золотые с мечтой о добре.
Не зуди. Ты ведь тоже блеснёшь серебром для зимы молодой.

_____________________
© Валентина Адамович

* * *

Листопаде, заходь, раз прийшов, не соромся, промоклий друзяко,
При каміні ковтнімо глінтвейну, згайдаймо минуле буття.
На туманних життєвих шляхах досить вибоїн стрілось всіляких.
Відігрівсь? Тож у ліс, пошукаємо сенсу земного життя.
Ти дарма так про жовтень: колега ж він твій в кольорах.
Килим вистелив він нам для мрій, для розваг, для добрà.
Не сварись, що пішов він – повсюди він сіяв красу, ніби маг.
Не бурчи. Ти ж і сам блиснеш сріблом, як зимоньки прийде порà.

_____________________________________
© Переклад із російської Михайла Лєцкіна