Людмила

СВИРСКАЯ

* * *

По выпрямленной в проволоку строчке
Скользит нелепой мысли силуэт...
А я дошла. Почти дошла до точки
И зá день проживаю сотни лет – 
С тобой и без тебя...

...Как на качелях,
Из будущего – в прошлое: туда,
В тот самый католический Сочельник,
Где вдалеке теряется беда.
Любимый мой, единственный, простишь ли
Не тающую в сердце никогда 
Печаль мою – как тихое предстишье?
И – долгожданных строчек провода?

___________________
© Людмила Свирская

* * *

Рядком прямолінійним, мов дротина,
Ковзнув дурної думки силует…
А я дійшла. До краю. І невпинно
За день на сотні літ мій прагне злет –
З тобою і без тебе…

…Хай насниться
Шлях з майбуття у пройдене: туди,
В той самий наш Святвечір католицький,
Де лùха загубилися сліди.
Коханий мій, єдиний, найрідніший,
Чи згòдишся мені простити ти
Мій сум – мов непочуте передвіршя?
Й – рядків крізь час простромлені дроти?

_____________________________________
© Переклад із російської Михайла Лєцкіна