Тетяна Яковенко, з Вiнницi, Україна

 БІЛА СТЕЖИНА ВГОРУ

Хочеш - смійся, а хочеш - сердься.

Переплакалось. Відболіло.

У моєму замерзлім серці

Місяць сходить блакитно-білий.

Він скорботний, і він німотний,

І нікого уже не кличе,

І у нього таке самотнє

І таке крижане обличчя.

Він в небесній пливе безодні,

І далеко від нього видно,

І у нього кровинка жодна

Не здригнеться і не поблідне

Місяць сходить, яскраво світить

Світлом мертвим і невидющим

У своєму завмерлім світі,

Де навік замерзають душі,

Де немає ні сліз, ні горя,

Ні закінчення, ні початку.

Тільки біла стежина вгору,

Вкрита памороззю хрещатой.

Перевод на русский язык – Вячеслав Лопушной, г.Кемерово, Россия

НА ТРОПИНКЕ К ЗВЕЗДАМ

Смейся ли, приходи в отчаянье…

Переплакалось. Отболело.

К сердцу вдруг моему причалил

Месяц скорбный, смертельно-белый.

Тихо-тихо так и отчалил.

Никого уже он не кличет.

Но зачем же он так печален!

Безысходность сквозит в обличье.

И плывет он в чёрной пучине,

Вечным холодом неба дышит.

Нету жизни в нём. Ни единой

В нём кровинки, одни ледышки.

Он плывет, беду обещая,

Будто нечто в природе руша.

И так явственно ощущаю,

Как вокруг холодеют души!

Мертвый свет далеко мерцает.

Мне – безгорестно и бесслёзно.

Боже, как же я замерзаю

На безмолвной тропинке к звёздам!»