Сергей ДУНЕВ

* * *

Казалось, нету ей конца,
Казалось, только есть начало.
Свистели годы у лица,
Крутила жизнь тебя, ломала,
Бросала в жаркие пески,
Бросала в лютые метели.
На солнце выцвели виски
Иль от мороза побелели, –
Теперь уже не разберёшь,
Да и не думаешь об этом.
Спасибо, что ещё живёшь
И, невзирая на советы,
Оставив отдых на потом,
Дорогу, что ещё не торна,
Хоть нелегко, своим трудом
Ведёшь упорно.

________________
© Сергей Дунев

* * *

Воно, здавалось, без кінця
І має лиш початок вдалий.
А час свистів біля лиця,
Життя крутило та ламало,
Пустелям кидало в нутро,
Хурделицям лихим і грозам.
Від чого білий колір скронь –
Від сонця а чи від морозу, –
Тепер ти вже не розбереш,
Але про це й не треба гадок.
Подякуй, що ти ще живеш
І, відкидаючи поради,
Не побоявшись перевтом,
Стезю, ніким ще не продерту,
Хай важко, та своїм трудом
Ведеш ти вперто.

_____________________________________
© Переклад із російської Михайла Лєцкіна