И снова, кажется, живу...

Сергей

КОРЧАГИН

* * *

У ног моих, шурша негромко,
Вольготно море разлеглось,
На гальке вспенивая кромку,
Надеждой вдруг отозвалось
На столь желанную удачу,
На столь желанную мечту,
Что я стою и чуть не плачу,
Взгляд простирая в пустоту.
В загоризонтность мироздания,
Как в символ веры наяву.
Шепчу ему свои признания
И снова, кажется, живу...

_________________
© Сергей Корчагин

* * *

Шурхоче й ніг торкає пальці
Морська розлогість навсібіч,
І мрійно піниться на гальці,
І обіця надійну річ –
Таку омріяну удачу,
Таку омріяну мету,
Що я стою та ледь не плẚчу,
Простерши погляд в пустоту.
В загоризонт світобудови,
Як в символ віри наяву.
Освідчуюсь йому і знову,
Як це здалось мені, живу…