Йоганн Вольфганг Гьоте

1749 – 1832

КРИК

У лісі з дівчиною вдвох
Гуляв я досхочу,
Обняв за шию й чую: «Ох!
Пусти, бо закричу».
Я засміявся: «Ну й кричи!
Тут тільки вепр і лось…».
Вона ж: «О любий мій мовчи,
Бо ще почує хтось».

1767

* * *

Ось зустріну Рітхен знову,
Ось її я обійму –
Й чисту пісню світанкову
Свідком щастя я візьму.

Ах, як пісня та лунала!
В неї спів – як в солов’я.
Часу вже пройшло чимало,
Як її не чую я.

Без коханої жорстоко
Мучусь ночі я і дні,
І сердечний біль глибокий
Не лягає у пісні.

Нині ж знов пісень веселих
Радість вип’ю я до дна.
Не віддам її й за келих
Монастирського вина!

1771

ПОБАЧЕННЯ І ПРОЩАННЯ

Душа горить. Коня сідлаю –
І мчуся ген – тобі навстріч!
Пройшовся вечір вже по гаю,
І поміж гір зависла ніч.
І дуб, туманом оповитий,
У гордій спав самотині.
Стоока темрява крізь віти
Погрозу зичила мені.
Гойдався місяць напівсонно,
А хмари сунули навкруг.
На крилах вітру відгомони
Прилинули й лякали слух.
Нічні копичились примари…
Та мужньо я усе долав
І серця радісні удари
В шаленстві тім не рахував.
Тебе побачив я, мов диво, –
І радості нема кінця.
І поєдналися щасливо
В одному поруху серця.
Трояндами квітують весни…
Я так до цього щастя йшов,
Прохаючи в богів небесних
Цю незаслужену любов!
Серед цілунків час прощання
Я так помітити й не встиг.
Яке ж солодке це кохання
В обіймах трепетних твоїх!
…Ти вже пішла, а я ще мріяв,
Коня сідлати не хотів…
Коханим бути – щастя вияв!
Кохати – справжній дар богів!

ТОМЛІННЯ

Душа стражда, бракує слів,
Щоб серце мало втіху.
В сльозах не виллєш почуттів
І не зарадиш лиху.

О, як мені шляхи знайти
До вічного кохання,
Аби не знати самоти
Й тортур розчарування?

І я звертаюсь до Творця:
«Врятуй мене, о Боже!».
…Сердечний біль не зна кінця,
Спинитися не може.

1775

НОВА ЛЮБОВ, НОВЕ ЖИТТЯ

Серце, що з тобою стало?
Час іде без вороття –
Нині ти уже пізнало,
Що таке нове життя.
Все пройшло, чим ти палало,
Що кохало і бажало.
Як дійшло, о серце, ти
Від покою до біди?

Ця краса та юна сила,
Щастя це без перепон,
Ця любов і вірність мила
Взяли вже тебе в полон.
Їх уникнути не можна,
Хоч із ними теж тривожно.
Порятунку, де ти, де?..
Знов до них мій шлях веде.

Мов на ниточці, дівчисько
Міцно крутить юнака:
Не підпустить надто близько
І далеко не пуска.
Я у тім чарівнім колі
Жити мушу, як в неволі.
Невже це вже не мине?
Пристрасте, облиш мене!

1775

* * *

Хто хліб сльозами не кропив,
Хто в час, коли вже спати треба,
На ліжку мовчки не сидів, –
Той вас не зна, о сили неба!

Ви нам даруєте життя
І доді нелегкі удари
І не даєте забуття:
Нема провини без покари.

РАНІШЕ Й ТЕПЕР

(ЗВИКНЕШ – НЕ ВІДВИКНЕШ)

Як хвиля, любов мене крутить, несе.
Щоб бути з тобою, віддам я усе.
Я звідав закохань чимало,
Та тільки з тобою я радість пізнав,
Немов чарівник ланцюгом нас скував,
І серце моє запалало.
Я від сподівання до віри прийшов,
Збагнувши, що щастям багата любов
(То надто бурхлива, то тиха),
Що гору над сумом я швидко візьму,
Що радісний ранок замінить пітьму
І з часом розвіється лихо.
Ледь їв я раніше – нівроку, тепер,
Здається, бика з апетитом би зжер.
В застіллях стійкий я і бравий,
І, поки я втіхи приймаю земні,
Ніхто не завадить віднині мені,
Вживати улюблені страви.
Пив мало – а нині п’ю більше за всіх
І це аж ніяк не вважаю за гріх,
Бо свіжі з’являються мислі
Від пари ковтків золотого вина.
Так пиймо ж ці вина від вінця до дна,
Допоки вони ще не кислі!
Я інколи в вальсі й раніше кружив –
Тепер би без танців і дня не прожив,
І кожен із них – як останній.
Лунають мазурки стрімкі зусібіч,
І ширшає коло, і я цілу ніч
Танцюю з дівчам до світання!
Тож більше не будемо ми сумувать!
Нам краще духмяні троянди зривать!
Шипи не поранять нам руки.
Повік не закінчаться радощі ці –
І хай забираються звідси жерці
Сонливості, злоби та муки!

1813

РÓКИ

У рóків чудова й приваблива суть:
Давали усе нам і нині дають.
Якщо навчимося ми з ними дружити,
То зможемо, ніби у казці, прожити.
Та час настає й навпаки уже все,
І кожен із рóків нам прикрість несе:
У борг вже нічόго давать не бажають
І все, щό давали, назад забирають.

1814

______________________________________

© Переклади з німецької Михайла Лєцкіна