Ирина

ЮРЧУК

ИЗУМЛЕНИЕ

Блуждаю в пространстве неровном
Со временем наедине
И думаю: как ты, огромный,
Сумел поместиться во мне?..

Как мир твой бурлящий и дивный
Сверкающей пригоршней звёзд
Во мне разместился, наивной,
Всем светом своим, во весь рост?..

Как смог ты безмерный, бескрайний
Во мне возгореться лучом
И лбом темноту протаранить,
И высадить беды плечом?..

Как смех твой и голос мне в ухо
Напел проливную весну,
Насытил молчание звуком
И музыку вплёл в тишину?..

Во мне, вековавшей доселе
Вне чуда, вне нот, на мели,
Стихи кочевые осели,
Слова ключевые взошли...

Померкли светила и лица,
Расплавились годы в огне
С тех пор, как пришёл поселиться
Ты нежностью талой во мне...

_______________

© Ирина Юрчук

ЗДИВУВАННЯ

Блукаю, де Всесвіту безмір,
Де час загубивсь поміж див,
Й гадаю: як ти, величезний,
 В мені розміститись зумів?..

Як світ твій стрімкий, чародійний,
Зірки увібравши у зміст,
В мені опинився, наївній,
 Всім світлом своїм, на весь зріст?..

Як зміг ти, безмірний, безкрайній,
Мов промінь, в мені запалать,
І лобом пітьму протаранить,
 І біди плечем розігнать?

Як сміх твій завів мені в ухо
Дзвінкий водопілля мотив,
Мовчання наситивши звуком,
 І в тишу мелодію вплів?

До мене, що вік вікувала
З пітьмою без див візаві,
Рядки кочові завітали,
 Осілі слова ключові.

Відлинули туга і відчай,
Розплавились роки в огні,
Коли оселився навічно
 Ти талою млостю в мені...

_____________________________________
© Переклад із російської Михайла Лєцкіна