Нина

БЕЛАНОВА

* * *

Союзы противоположностей
Парадоксальны, но крепки,
Неразделимы, будто ложь и стыд,
Как два крыла, как две руки.
Смех – рядом со слезой горючею,
А ты, мой милый, далеко…
Зачем себя надеждой мучаю,
Пью чёрный кофе с молоком?
Над бездной тёмной – дымка белая…
Просты, как дети, мудрецы…
Зачем влюбиться так посмела я?
Ведь наши души – близнецы!
Ведь одинаковы с тобою мы!
Жужжит судьбы веретено…
Судьба смеётся над обоими!
Мы – врозь, ведь мы с тобой – одно.

_______________

© Нина Беланова

* * *

Парадоксальні протилежності,
Але союзи в них міцні,
Як світло й темрява в безмежності,
Як двоє крил у вишині.
Сміх – і сльоза стікає вією,
Між нами ж, любий, верст огром…
Навіщо рву себе надією,
Пˋю чорну каву з молоком?
Безодня спить під цвіллю білою…
А мудреці – мов малюки…
В кохання нащо так влетіла я?
Бо наші ж дỳші – близнюки!
Адже однакові з тобою ми!
І доля свій резон утне!
Вона сміється над ізгоями!
Ми – нарізно, бо ми ж одне.

_____________________________________
© Переклад з російської Михайла Лєцкіна