Константин

ВАСИЛЬЧЕНКО

* * *

Сошёлся клином свет на черноте
Промозглого, прокуренного быта.
И что с того, что дверь пока открыта –
Не те вершат события, не те...
Терпеть и ждать – неужто выход в том,
Чтобы рядиться в скудные одежды
Без проблеска малейшего надежды,
Когда проказа разъедает дом?
Покорно принимая свой удел,
Давно не уповая на мессию,
У ящика, что врёт, как мерин сивый,
Такого ль, человече, ты хотел?
До той поры, когда изыдет мрак,
Его хозяин спустит всех собак.

_________________________
© Константин Васильченко



* * *

Зійшовся клином світ на чорноті,
На побуту прокуреній печері.
І що від того, що відкриті двері –
Не ті ж таки орудують, не ті…
Терпіть, чекать – та невже вихід в тім,
Щоб рвань носѝть, щό й тìла не прикриє,
Без крихточки найменшої надії,
Коли проказа розʾїдає дім?
Такий дістав ти долі лейтмотив,
Без жодних сподівань на дар месії…
Ще й ящик бреше, наче мерин сивий…
Чи, чоловіче, ти цього хотів?
А морок, наш відчувши переляк,
На нас же спустить всіх своїх собак.

________________________________________
 © Переклад із російської Михайла Лєцкіна