Николай

ДИК

Бедный нищему, у сквера,

положил в ладонь монету;

улыбнулся и, качаясь,

не спеша засеменил.

И осенний вечер серый

обернулся тут же летом,

подарив двоим несчастным

на неделю новых сил.

Окна щурились и млели

абажурами уюта,

свысока смотрели крыши

на фигуру нищеты,

а душе в разбитом теле

показалось на минуту,

что спустился на ладошку 

добрый ангел с высоты.

Город это не заметил,

у него дела важнее…

А под месяцем сияли

две улыбки голытьбы - 

безымянные планеты

двух счастливых «богатеев»,

разделивших две монеты 

на две равные судьбы.

***

«Двi долi»

Жебраку у сквері щиро

Бідний – гріш поклав в долоню.

Усміхнувся він – знай наших!

Й десь неспішно потрусив.

Той осінній вечір сірий,

Літом став для них червоним,

Бідакам подарувавши

Ще на тиждень нових сил.

Вікна мружились і мліли

ситим та німим достатком.

А дахи дивились зверхньо

На жебрацькі два світи.

Душам в немічному тілі

Враз здалось, що до безхатька

У долоню змерзлу, зшерхлу

Ангел зринув Доброти.

Місто ж обмине цю сцену

(Мабуть, іншим животіє!)

Чом ростуть у злиднів крила?

І сміється в місяць світ?

Дві планети безіменні,

Справжні ниці «багатії»

Дві монети розділили –

Безталанні долі дві…

***

Вільний переклад з російської вірша Марини Зозулі

с. Лиман, Змиёвский р-он Харьковской области, Украина

12 ноября 2021-го