Николай ГУМИЛЁВ
 

* * *

Однообразные мелькают
Всё с той же болью дни мои,
Как будто розы опадают
И умирают соловьи.

Но и она печальна тоже,
Мне приказавшая любовь,
И под её атласной кожей
Бежит отравленная кровь.

И если я живу на свете,
То лишь из-за одной мечты:
Мы оба, как слепые дети,
Пойдём на горные хребты,

Туда, где бродят только козы,
В мир самых белых облаков,
Искать увянувшие розы
И слушать мёртвых соловьёв.



* * *

Одноманітні знов спливають
Все з тим же болем дні мої,
Немов троянди опадають
Та помирають солов’ї.

Але вона тако́ж сумує,
В мені царююча любов,
Й під шовком рук її пульсує
Отрута, наче справжня кров.

Та я для того є на світі,
Щоб мрії чисті зберегти:
Ми разом, мов незрячі діти,
Піде́мо на гірські хребти.

Туди, де бродять тільки кози,
Де білі хмари у імлі,
Трояндові збирати сльози
Під співи мертвих солов’їв.

___________________________________
© Переклад з російської Ігоря Маркеса