Лежит во мне одно воспоминанье…
Анна АХМАТОВА
* * *
Как белый камень в глубине колодца,
Лежит во мне одно воспоминанье.
Я не могу и не хочу бороться:
Оно – веселье и оно – страданье.
Мне кажется, что тот, кто близко взглянет
В мои глаза, его увидит сразу.
Печальней и задумчивее станет
Внимающего скорбному рассказу.
Я ведаю, что боги превращали
Людей в предметы, не убив сознанья,
Чтоб вечно жили дивные печали.
Ты превращён в моё воспоминанье.
* * *
Мов білий камінь в глибині криниці,
Лежить в мені той самий спомин давній.
Боротися не хочу для годиться:
Веселощі він, й водночас страждання.
Здається часом, той, що зблизька гляне
Мені у очі, вмить його відчує,
Сумніше і задумливіше стане,
Прийнявши оповідь скорботну чуйно.
Я відаю, що боги обертали
Людей в предмети, розуму не зрушив,
Щоб ті печалі вічно проростали.
Ти спомином запав мені у душу.
___________________________________
© Переклад з російської Ігоря Маркеса
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.