Смотрю в века, живу в минутах…
Николай ГУМИЛЁВ
ВЕЧНОЕ
Я в коридоре дней сомкнутых,
Где даже небо тяжкий гнёт,
Смотрю в века, живу в минутах,
Но жду Субботы из Суббот;
Конца тревогам и удачам,
Слепым блужданиям души…
О день, когда я буду зрячим
И странно знающим, спеши!
Я душу обрету иную,
Всё, что дразнило, уловя.
Благословлю я золотую
Дорогу к солнцу от червя.
И тот, кто шёл со мною рядом
В громах и кроткой тишине,
Кто был жесток к моим усладам
И ясно милостив к вине;
Учил молчать, учил бороться,
Всей древней мудрости земли, –
Положит посох, обернётся
И скажет просто: «мы пришли».
ВІЧНЕ
Я дні єднаю швидкоплинні,
Де навіть небо – сонм турбот,
Дивлюсь в віки, живу в хвилинах,
Та жду Суботи із Субот;
Кінця тривогам і удачам,
Сліпому маренню душі…
О день, коли я буду зрячим
І дивно знаючим, спіши!
Душа сягне зірок крізь терни
Й озветься на небесний спів.
Так будь навік благословенним,
До сонця шлях крізь дим віків.
І той, хто поряд йшов зі мною
В громах й блаженній тишині,
Хто насолоди жорстко кроїв
І був терпимим до вини;
Мовчати вчив, зривати пути,
Всіх древніх знань на цій землі, –
Відкине посох свій зігну́тий
І скаже просто: «ми прийшли».
___________________________________
© Переклад з російської Ігоря Маркеса
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.