Наталія КУЗЬМІЧОВА
 

* * *

Побили Лютий з Березнем горшки
Та так, що навсебіч друзкú летіли.
Недавно ще дружили залюбки,
А нині вдвох в одну калюжу сіли.

І чубились, і сердились брати,
І не хотіли поступатись місцем.
Той Лютий не давав ніяк пройти
І Березня гонив кудись зі свистом.

Вхопив в кулак низеньку ще траву,
Що ледь трималась за холодну землю.
Щось потрощив, понищив і зігнув,
Й крутив в полях з вітрами каруселі.

А скільки нервів брату зіпсував,
Засипав снігом всі його старання!
За Зиму й холоди голосував
Десь на дорогах мерзлих до смеркання.

І все бурчав про право на житло,
Про спільний дім, про братню солідарність.
Що в бідного й дитинства не було,
А вже на горизонті підла старість.

Отак щороку Лютий про права,
Про спільну хату і город чималий,
Своєму брату «правду» ту влива,
А сам з-під тину снігом все завалить.


Олександр ВРУБЛІВСЬКИЙ
 
* * *

Холодно, вітряно, слизько.
Темно... Годинник – вперед.
Вітер, неначе колиску,
Гілля гойдає дерев.

В скло обернулись калюжі
На тротуарах німих.
І зазирає у душі
Тиша, шукає зими.

Мимо автівки і люди,
Час замітає сліди.
Бíло... Здається, що лютий.
Хочеш візьми й пропади.

Казка готична довкола,
Як залишаюся сам.
Вікна – прозора ікона
В двір, що нагадує храм.

Березень снігом і льодом
Знову дивує мене.
Буде весна, тільки згодом.
Сонце тепло здожене...


Вероника ГАБАРД
 
О ВЕСНЕ
 
То медлила весна или спешила я?
Мы разминулись с ней на повороте,
В растерянности я, она – на взлёте –
Небесная пропала колея
Из поля зренья – ищущий обрящет?
Но за деревьями не видно чащи…
Глаза поднять, вдохнуть живой воды,
Стать снова с провидением на ты.


Сергей ДУНЕВ
 
МАРТОВСКОЕ
 (диптих)

1.
 
Всю ночь дождило напролёт,
А утром – подморозило:
Не дождь, а снег уже идёт –
Белёсое молозиво…

Морозцем схвачена трава,
Снежок на прядях ивовых…
Зима не верит, что права
Её всерьёз проиграны.

2.
 
Характер отходящей стужи
Давно известен без прикрас:
Не раз завьюжит и закружит,
И заметёт ещё не раз…

Но день придёт такой внезапный –
Осядет снег, растает лёд,
И под сорвавшеюся каплей
Душа от радости замрёт.

Весна – она своё возьмёт!


Надія ФУРЗЕНКО
 
* * *

Березневий сніг останній…
Чи на тиждень, чи розтане?..
Знову забілив озимі,
притрусив весняні зміни.
Повз дорогу на ялині,
як узимку, гарний іній.
Та зажурені лелеки:
нащо сніг прийшов здалеку,
нам гніздечка замітає?
Ось-ось квітень завітає,
і в родині буде свято –
молоденькі лелечата.


Михайло ЖАЙВОРОН
 
* * *

В зими на розпутті все меншає люті.
Добрішає сонце і множить на нуль
Розірвані вітром небес каламуті
І досі незвідану їх таїну.

Весну уже чути на відстані вдиху,
Як жевріє брунька у тиші святій,
І білі ворони останнього снігу
Злітають із віття, ламаючи тінь.

Глобально теплішає синя планета,
І тане на полюсі крига щомить.
Руйнується світ учорашній дощенту –

Новому ніщо до пори не болить.
І глибші стають між людьми перемети,
І сонце крайнеба, мов риба об лід.


Виктория АБРАМОВА

* * *

Последний день, уходит март,
Весны прекрасной первый месяц –
Эола друг, бессменный бард,
Непостоянством он известен.

То был необычайно мил,
Теплом и солнцем одаряя,
То вдруг, несносен и уныл,
Снежинок роем удивляя.

Бывал печален и тосклив,
Ронял безудержные слёзы...
То, ощущая сил прилив,
Дарил фиалки и мимозы.

Мог звон серёжек тополей
Прислать с влюблённым нежно ветром
И воплотить мечту полей,
В иные дни, о солнце щедром.

В долинах цвёл уже миндаль,
Когда засыпал март всё снегом.
За пеленою скрылась даль,
Зима горда была набегом...

И всё же радостью в душе
Весны уверенная поступь,
Хоть мы на сложном вираже,
И в жизни нашей всё непросто.


Евгений ПУГАЧЁВ
 
* * *

Весенней птахи
весёлый свист.
Исчезли страхи –
поёт солист.

Безмерны счастье
и простота.
Так соучастье
звучит с куста.

Мгновенье жизни,
её резон,
как солнце брызнет
И ты – спасён.


Людмила ДОБРОВОЛЬСЬКА
 
* * *

Над землею сива хмара висне,
Від калюж дорога розпливлась…
А дерева – ніби у намисті,
Що повисло від дощу на листі
Й перлами засяяло ураз.

Сонечко проблиснуло крізь хмару,
Обігріло й осушило світ,
Розігнало хмар густих отару,
Мов якусь непрохану почвару,
Пробудило в гаї первоцвіт.

Зміни відбуваються в природі,
Часом тішить тиша, часом – гам,
Та радієм будь-якій погоді,
Ніби несподіваній пригоді,
Що приносить часто втіху нам.


Евгения ПУШНОВА
 
КАК ВСЕГДА…
 
Началось всё с обычных капелей.
И вот солнце всё выше и выше.
Вот и птицы с югов прилетели.
Вот и аисты сели на крышу.

Захмелев от весны передоза,
Первоцветами март удивляет.
Кружит голову запах мимозы,
И глаза у девчонок сияют.

А тепло-то всё ближе и ближе…
У весны всё по плану, по плану…
Доживём до цветения вишен,
А потом – до разливов тюльпанов…

Вместе с тем до душевных томлений,
До неясных сердечных метаний,
До нежнейших стихотворений,
И до пылких любовных признаний.

___________________________________________________________________
© Международная поэтическая группа «Новый КОВЧЕГ»
https://www.facebook.com/groups/230612820680485/