Константин ВАСИЛЬЧЕНКО
 

* * *

Я болен. Я стихами занемог,
Когда ничто того не предвещало.
Витающее нечто в цель попало,
Сподвигло вылить строки на листок.
Смиренный раб гусиного пера,
Заложник образов, метафор, аллегорий,
Воображеньем сотканных историй
Под балдахином звёздного шатра –
Корпит поэт. Лишь мерный ход часов
Его от суеты оберегает,
Пока он словом этот мир латает
Суровой нитью выстраданных слов.
И я – таков, и ко всему готов,
Что завтрашнее утро явит миру.
Пока не рассвело, настрою лиру,
Местами поистертую с боков.


Наталія КУЗЬМІЧОВА
 
* * *

А долю кожен вишиває сам,
На полотні і радощі, й тривоги,
Свята молитва Богу й Небесам
І пройдені свої стежки-дороги.

І мрії вишиваємо, й думки,
Цвітуть вони калиною й барвінком.
Лишаємо нащадкам на вікú
Усе наше уміння й наші вчинки.

Строката доля... В кожного своя
І кожен сам гаптує ті полóтна.
У когось цвітом доленька буя,
А в когось вона сіра і холодна.

Хтось вишиє талантом все життя,
Ще й розмалює в кольори яскраві.
Хтось пустоцвітом кане в небуття,
Не звідавши ні щастя, а ні слави.

То ж долю кожен вишиває сам,
Свою сорочку одягнувши зранку.
Та хай любов ніколи не згаса
Й цвітуть життя людського вишиванки!


Михайло ЛЄЦКІН
 
МИ ВСЕ ПРОЙШЛИ…
 
                                   І будуть люди на землі.
                                                 Тарас Шевченко

Ми все пройшли – й диявольську негоду,
Й поневірянь десятиліття злі,
Коли народ був ворогом народу
І тільки й зір було, що на кремлі.

Ми все пройшли – й лихі отруйні хвилі,
Якими нас несли в зловісну ніч
Оті ульянови, та джугашвілі,
Та дорогий наш леонід ілліч.

Нам долю ткали на неглінках, рейнах
(Ще й дивувались: як, він ще не вмер?)…
І третій рейх нам ніс кошмарний рейвах,
І голодом морив есесесер.

Часи були похмурі, наче хащі,
Коли, не дочекавшися добра,
До хрипоти доведені трудящі
Торбичилися з криками «ур-р-р-а-а!».

Ми все пройшли… Й проходимо… Бо хистко
Ще під ногами нам, бо кожну мить
Від Путлера загрожує зачистка
І хочуть нас в сортирах замочить.

Ми все пройшли… Й проходимо… І пройдем!
І в нас на жовтім і блакитнім тлі
Не буде місця зайдам, пройдам, хвойдам,
А буде місце людям на землі!..


Владимир СПЕКТОР
 
* * *

Пока душа не отлетела
И рвётся к приключеньям тело,
А мысль меж ними – как связной,
Стучится сердце днём и ночью,
Воспоминаний тень короче,
Как ночи позднею зимой.

И, Боже мой, какое дело,
Куда крылатая взлетела,
Не примеряя путь назад,
Когда сквозь таинство пространства
И сквозь его непостоянство
Судьба пронзительна, как взгляд.


Ольга МУСІЄНКО
 
* * *

Не судіть людину по собі.
Не судіть, й не будете судимі.
Кожен з нас – то сховище скарбів,
І шляхи Господні несходимі.

Те, що може здатися тобі
Проявом дивацтва незбагненним,
Часто-густо – ширма, далебі,
Щоб здаватись дещо небуденним.

Не дивуйтесь, коли хтось живе
По своїх, по внутрішніх законах,
Мов кораблик, по життю пливе
Й не марнує час на перегонах.

Бачить він по-іншому життя
І не мчить кудись крізь континенти.
Він свої важливі відкриття
Вже зробив, цінуючи моменти.

Тож ганьбить людину не берись,
Власні є у всіх пріоритети.
Краще в свою душу подивись,
Може, в ній глибокі є замети...

Чисте серце сотвори в собі,
Віднови красу в нутрі своєму.
Цілий світ заховано в тобі –
Рівносильний він душі об'єму.


Сергей ДУНЕВ

* * *

Не знаю,
               смогу ли,
                               осилю,
                                            сумею –
Вынести то,
                     от чего
                                 цепенею.
Хватит ли
                  мужества,
                                   хватит ли
                                                     сил –
Ношу не бросить,
                               ту,
                                    что взвалил?
Сам ли?
              Навряд.
                            Всё – по воле Творца.
Жизнь –
               это крест,
                                что несём
                                                 до конца.
Зубы сцепив,
                       не скуля
                                      и не ноя,
Несём,
            до конца чтоб
                                    остаться
                                                    собою.


Сергей ВЫСЕКАНЦЕВ
 
Оставь открытой…
 
1.
 
Оставь открытой дверцу клетки,
чтобы в неё вернуться птице:
ей на цветущей тонкой ветке
не пелась песня – гимн зарнице.
В лесу весеннем певчих много.
Не различить в разноголосье
журчания ручья лесного
и скрипа корабельних сосен.

2.
 
Как нелегко даётся воля.
Широким жестом птицелова
открыла клетку в синь раздолья,
сказав напутственное слово,
короткое, как выстрел в спину:
«Прощай!» И щёлкнула засовом.
Подранком улечу. Покину.
В ответ не пророню ни слова.

3.
 
Когда закат в багряных астрах
увянет тихо в чернолесье,
наступит время жить в контрастах –
и как бы врозь, и как бы вместе.
И чёрно-белым Инь и Яном,
кружась в пространстве без начала
и без конца, проснуться рано
в ладье у нашего причала.

___________________________________________________
© Международная поэтическая группа «Новый КОВЧЕГ»
https://www.facebook.com/groups/230612820680485/