Сергей

ДУНЕВ

* * *

Хочется времени крикнуть: – Постой!
Что ты несёшься, летишь оголтело? 
Разве не видишь, что мы за тобой 
Не поспеваем? На шаг то и дело 
Мы переходим, а то и совсем 
Валимся с ног – нам с тобой не тягаться. 
Да и, признаться, охота не всем 
Вслед за тобою куда-то срываться. 

З а в т р а пугает, с е г о д н я – ясней, 
Тем, что оно как-никак наступило. 
Лучше не стало – и стало грустней, 
Чем в злополучном в ч е р а ещё было. 
«Время, постой!» – а не «Время – вперёд!» – 
Хочется крикнуть отчаянно, братцы. 
З а в т р а – оно, безусловно, придёт, 
Только не все его смогут дождаться.

_______________
© Сергей Дунев



* * * 

Хочеться крикнути чàсові: – Стій! 
Трохи тихіше би мчатись не міг ти? 
Ти не помітив, в гонитві такій 
Ми не встигаєм? Втомилися бігти, 
Кроком йдемо вже та валимось з ніг. 
Нам із тобою не вільно тягатись. 
Та й, щиро кажучи, це не для всіх 
Любо – услід за тобою зриватись. 

З а в т р а лякає, с ь о г о д н і – ясніш 
Хоч би вже тим, що прийшло, хай і хворе. 
Краще не стало, а стало сумніш, 
Аніж було у злощасному в ч о р а. 
«Часе, стривай!» – а не «Часе, біжи!» – 
Хочеться крикнути в пошуку щастя. 
З а в т р а настане, займе рубежі, 
Тільки не всім це побачити вдасться. 

________________________________________
© Переклад з російської Михайла Лєцкіна