Владимир

ОВЧАРОВ

* * *

Мы обязаны жить, даже если нас смерть настигает,
В наших песнях и детях, делах и звенящих стихах.
Всё, что сo?здали мы, никуда уже не исчезает,
А хранится у Бога в запа?сниках и тайниках.

Мы обязаны жить, мы не зря в этой жизни боролись, 
Мы любили и пели, упав, поднимались опять.
Мы сыграли уже на Земле свои главные роли,
И ей больше нас нечем в объятьях своих удержать.

Мы обязаны жить. Отгорев алой строчкой заката,
Мы над вами взойдём голубой путеводной звездой,
И протянем лучи, чтобы легче казалась утрата
И беда не казалась вам непоправимой бедой.

Мы обязаны жить. Мы не можем уйти без остатка,
Мы впечатаны в Вечность. Улыбнись, вспоминая о нас…
Сердце дрогнет в груди и забьётся тревожно и часто,
Будто пробил для встречи судьбою назначенный час. 

___________________
© Владимир Овчаров

* * *

Ми приречені жити, якщо навіть нас смерть накриває,
В наших дітях, в піснях, в наших в?ршах дзвінких і в ділах.
Все, щò створено нами, нікуди з Земл? не зникає,
Зберігається в Бога, в його запасних тайниках.

Ми приречені жити, в житті не дарма ми боролись,
Ми любили, співали, з падінь ми зривалися в біг.
Ми зіграли уже на Землі головні свої ролі,
І нема їй вже чим нас утримать в обіймах своїх.

Ми приречені жити. Згорівши в вечірній заграві,
Ми, мов зірка блакитна, зумієм над вами зійти,
І протягнемо промінь, ми втрату полегшити в праві,
Аби вас не пекла непоправність біди й марноти.

Ми приречені жити. Ми не можем беззслідно розтануть,
Ми впресовані в Вічність. Усміхнися, згадавши про нас…
Серце в грудях здригнеться та битись з тривогою стане,
Ніби вже надійшов доленосної зустрічі час.

_____________________________________
© Переклад із російської Михайла Лєцкіна