Светлана

ШАТАЛОВА

ЦВЕТЕНИЕ ВЕРЕСКА

В фиолетовых зарослях вереска я потеряюсь –
там, где больше никто не сумел бы меня отыскать.
Льётся свет на тропу; через лес не спеша пробираюсь
в несказанную солнца, деревьев и трав благодать.

Лес стоит в тишине, ни малейшим не тронут ненастьем.
Ни грибов нам не выдал, ни прочих съедобных услад.
Но зато он нам дал ощущенье безмерного счастья.
Этот вереск лиловый. И свет. И сосны аромат.

* * *

У нас тут проблема серьезная – листья красить некому.

Явилась осень, почему-то в летней майке,
все акварели по дороге растеряв.
Теперь лежит и отдыхает на лужайке, 
на облака глядит среди зелёных трав.

Вот в воды моря посмотрелась, причесалась –
"Теперь и в город можно – только дайте знак!"
А кисть её на этом пляже и осталась, 
и красить листья нет возможности никак.

Журчит родник, цветут поля, пчела кружится,
а солнце жарит – норовит поджечь траву.
Гроза растаяла в пути, и только птица
в воспоминаньях вроде грезит наяву.

Не знает ветер – то ль ему угомониться,
то ль тучи собирать, то ль разогнать.
Сияет небо синевой, и только птица
от дуновенья бриза ёжится опять.

Шмель на цветок опять садится осторожно, 
находит свой нектар и с наслажденьем пьёт.
И только зябкой птице чуточку тревожно
от смутных бликов, что оставил прошлый год.

___________________
© Светлана Шаталова

ЦВІТІННЯ ВЕРЕСКУ

В фіолетових заростях вересу я загублюся –
там, де більше ніхто не спромігся б мене відшукать.
Ллється світло на стежку. Я лісом неспішно пройдуся
до місцини, де сонця, дерев і травù благодать.

Тишу в лісі ніякій негоді порушить не вдасться.
Ліс не дав ні грибів, ані інших їстíвних принад.
Він натомість нам дав відчуття нескінченного щастя.
Світло… Верес лиловий… І сосон п’янкий аромат...

* * *

В нас тут проблема серйозна – листя фарбувати нема кому.

З’явилась осінь, ніби в літньому розмаї,
без акварелей для сезонних вправ.
Ось на галявці розляглась, відпочиває,
на хмари дивиться серед зелених трав.

Причепурилась, бачачи морські пейзажі:
«Тепер і в місто можна – дайте тільки знак!».
А її пензлик залишивсь лежать на пляжі,
без нього ж листя не фарбується ніяк.

Цвітуть поля, бджола вантаж свій тягне важко,
а сонце аж шкварчить – підпалить ось траву.
Гроза розтанула, і в небі тільки пташка
у спогадах своїх мов марить наяву.

Не вирішив ще вітер непутящий,
збирать чи розганяти купи хмар.
А небо сяє, й тільки птах хіба що
ховається від бризу в ближній яр.

На кожну квітку знову джміль сідає,
знаходить і солодкий п’є нектар.
Лише мерзлякуватий птах не знає,
який майбутнє приготує дар.

_____________________________________
© Переклад із російської Михайла Лєцкіна