Ирина

БУЛАХОВА

* * *

Врозь не можем, а вместе – нельзя.
Это оба с тобой понимаем.
Лишь посмотрим друг другу в глаза,
растворяемся в нежности, таем. 

Не горевший вовек не поймёт,
как разлука сердца выжигает.
Хоть в душе вместо пламени – лёд,
но согреет: «До встречи, родная!»

Так отчаянно пальцы грустят
по изгибам знакомого тела…

Я, всё бросив, к тебе полетела б –
только дети, боюсь, не простят.

_________________

© Ирина Булахова

* * *

Ні окремо, ні разом – ніяк
нам не можна. Ми це розумієм.
Погляд в погляді млосно закляк,
розчиняємось в ніжності, млієм.

Хто горів, зрозуміє один,
як катує розлучниця-згуба.
Хоч у серці – напливи крижин,
зігріває: «До зустрічі, люба!».

Як раніш, хочуть пальці ввібрать
всю принадність знайомого тіла…

Я би кинула все й полетіла –
тільки діти, боюсь, не простять.

______________________________________

© Переклад із російської Михайла Лєцкіна