Ирина 

Булахова

Как цвел Иван-чай на склоне

Ты помнишь: лето в ударе,
июнь в золотом загаре,
влюблённые, как в угаре,
бродили рука в руке?
Где цвёл Иван-чай на склоне,
синела вода в затоне, 
ты мне целовал ладони
и ямочку на щеке.

Ещё так наивны были
И, путая сказку с былью,
по жизни теченью плыли,
в путь тронувшись налегке.
Неспешно струилась речка,
ты плёл из травы колечко
и два рисовал сердечка
на белом речном песке.

Года, неподъёмной ношей
желанья слегка стреножив,
осыпали нас порошей,
немного умерив прыть.
Но всё, что легло под ноги:
тропиночки и дороги,
сомнения и тревоги –
привыкли с тобой делить.

И вспомним порой с улыбкой, –
что нитью связало крепкой,
что пойманной бьётся рыбкой
у памяти на крючке:
как цвёл Иван-чай на склоне,
синела вода в затоне,
как мне целовал ладони
и ямочку на щеке.

_________________
©Ирина Булахова

Іван-чай на осонні

Згадай-но: у розпалі літо, 
наш червень, весь злотом облитий, 
закохані несамовито 
блукали рука в руці – 
де цвів Іван-чай на осонні,
тихенько пливли хвилі сонні, 
мої цілував ти долоні 
та ямочку на щоці.

Здавались такі ще наївні,
життя було й казка нарівні, 
пливли ми у про?стори дивні, 
як в подорож дуже легку. 
Струміла ріка недалечко, 
ти плів із трави перстенечка, 
два поруч виводив сердечка 
на білім річнім піску.

Роки' вантажем непосильним 
бажання затиснули щільно, 
обсипали снігом суцільним 
і трохи зв'язали вузли.
Ми все, що лягало під ноги: 
стежинки в'юнкі та дороги, 
всі сумніви, болі, тривоги – 
ділити удвох змогли.

І усмішку в нас викликають 
ті миті, що їх наша пам'ять 
тримає, і пестить, і бавить, 
бо милі нам спогади ці: 
як цвів Іван-чай на осонні,
тихенько пливли хвилі сонні, 
мої цілував ти долоні 
та ямочку на щоці.

_____________________________________
© Переклад із російської Михайла Лєцкіна