Николай

ДИК

* * *

Луна щекой прижалась к небесам,
не видно звёзд в предутреннем тумане,
лишь ветерок подыгрывает нам
в ночной тиши на сказочном органе.

Рука в руке, и речи не нужны.
Глаза успеют рассказать о многом,
пока тропинка не свернёт к порогу
такой реальной сказочной княжны.

Ещё осталось несколько минут…
Как их продлить до утренней жар-птицы?
А попроси, тебя ж и упрекнут,
что не успел реальностью напиться.

И остаёмся в сказочной стране,
пока тропинка скатертью-дорожкой,
а мы по ней, как будто понарошку,
плывем вдвоём в рассветной тишине.

Да будет сказка вечна для двоих
как под луной, так вечером и в полдень,
и никогда не приведут к щеколде
пути-дороги счастье молодых.

______________

© Николай Дик

* * *

Сіяє місяць, вдячний небесам,
під ранок зорі тануть у тумані,
й підігрує вітрисько злегка нам
вночі на загадковому оргáні.

Рука в руці, й не треба новизни.
Розкажуть очі радість і тривогу,
допоки стежка зверне до порога
реальної казкової княжни.

Дві-три хвилини вже не змінять суть…
Як їх до ранку змусити пробитись?
А попроси, тобі ж і дорікнуть,
що ти не встиг реальністю напитись.

І далі ми у казці живемо,
допоки стежка вˈється, мов намисто,
а ми по ній, немовби не навмисно,
удвох в ранкову тишу пливемо.

Нехай для двох не буде в казці лих
під місяцем чи в день ясний – ніколи,
й ніколи не приводять до розколу
шляхи-дороги щастя молодих.

_____________________________________

© Переклад із російської Михайла Лєцкіна