Михайло

ЛЄЦКІН

* * *

Колись напишеш ти останнього вірша,
Не знаючи, що він уже останній,
Щоденно бо ще має сподівання
На існування завтрашнє
                                              душа.
Як добре, що про цей останній день
Заздалегідь нічóго ми не знаєм
Й милуємось собі липневим гаєм
З пташиною розкішністю пісень.
Під ці пісні тихенько відійти,
Вселенських не порушивши гармоній…
Нехай красивий, юний та сторонній
На зміну прийде й рушить до мети…
Все буде, як раніше, на осонні.
Якимось чином будеш навіть ти.

__________________

© Михайло Лєцкін

* * *

Напишется, увы, и твой последний стих,
Не ведая, что он уже последний.
Надеждой каждодневной – зимней, летней –
Живёт душа. Ей дорог каждый миг.
Как славно, что про этот крайний день
Мы ничего заранее не знаем.
Июльской рощей, птиц весёлым граем
Любуемся. Где лип роскошна сень,
Под песни птиц тихонечко б уйти,
Гармонии вселенской не нарушив,
Бессмертную отдав другому душу –
Ведут пусть к цели добрые пути…
Всё будет, как и прежде. Может, лучше.
И даже ты останешься. Почти…

_________________________________________

© Перевод с украинского Надежды Андреевой