Михайло

ЛЄЦКІН

ПРЕЛЮД

Іду, ніби цар, по золоту.
Топчу, як вельможа, парчу... –
Здається, щось, люба, сказала ти? –
Ні, любий, нічого. Мовчу.

Осінь, сумна господиня,
В багрянім згоряє вогні.
Сріблясте легке павутиння
Лоскоче обличчя мені.

Невже це готова сюїта?
Ні, мабуть, це тільки прелюд –
Не тризна минулого літа,
А весен прийдешніх салют.

___________________
© Михайло Лєцкін

ПРЕЛЮДИЯ

Иду, словно царь я по золоту.
Топчу, как вельможа, парчу.
– Любимая, что-то сказала ты?
– Да нет же, любимый. Молчу…

Осень, печальная дамочка,
В багряном сгорает огне.
Лишь серебром паутиночка
На грудь опускается мне.

Как будто сюита пропета?
Нет, только прелюдия тут –
Не тризна прошедшего лета,
А будущих вёсен салют.

______________________________________
© Перевод с украинского Сергея Корчагина