Сергей
ДУНЕВ

* * *

Бледней, прозрачнее луна,
Ещё мгновенье – и растает.
Душа в себя погружена,
В ней беспокойство нарастает.

Ей помнится далёкий путь
И горькие слова прощанья…
Но целого воспоминанья
Не оживить и не вернуть.

_______________
© Сергей Дунев

* * *

Вже й сліду місяць не лиша,
Ще мить одна – і геть розтане.
В собі занурена душа
Ось-ось стурбованою стане.

Далеку путь ще пам’ята
І прикрого прощання цятку…
Та безперервну цілу згадку
Вже не повернуть їй літа.

_____________________________________
© Переклад із російської Михайла Лєцкіна