РЕЦЕНЗІЯ


«НЕБО ДУШІ ЛЮДСЬКОЇ»
Володимир Артемович Нерубайський народився 1949 року в селі Глибочок Тальнівського району Черкаської області. В 1971 році закінчив історико-філологічний факультет Дніпропетровського університету. Вчителював в Павлоградському районі Полтавської області. З 1974 року живе і працює в Тальному: відповідальним працівником і першим секретарем райкому комсомолу, лектором і завідуючим відділом райкому партії, вчителем і директором школи № 1, першим заступником голови держрайадміністрації. Нині - директор Тальнівського навчально-виховного комплексу «загальноосвітня школа I – III ступенів № 1 – гімназія».
Свої твори публікував у міжрайонній газеті «Світло Жовтня»(м.Павлоград), Дніпропетровській молодіжці «Прапор юності», газетах «Молодь Черкащини», «Колос», «Колос Тальнівщини», журналі «Хлібороб України» і так далі. Написав низку пісень у співавторстві з місцевими композиторами Вовком, Л.Подуфаловим, Л.Смолявським, Л.Шуляк, В.Тараном.

«Немає в любові
Кінця і початку:
Безмежна у часі
І в просторі теж.
І все, що любив,
Що люблю
І що завтра
Я буду любити
Без меж».
(В.Нерубайський)
«Основою поетичного світу Володимира Нерубайського є любов, всеосяжна і всемогутня, запахуща і всюдисуща, швидкоплинна і вічна»(Григорій Булах, прозаїк і поет, народний артист України).
«Небо душі людської» - таку назву має збірка поетичних циклів В.Нерубайського, яка включає «Стежки дитинства», «Хліб на столі», «Одвічне джерело», «Цвіт душі», «Із спогадів незнаної війни», «Я тобі, кохана, подарую слово», «Трохи іронії», «Розповім про пригоду, малята», «Переклади з німецької», «Величальні», «Коли знаходять музику слова»(Черкаське видавництво Ю.А.Чабаненко, 2913, с.168, 500 прим.).
Відкривається збірка віршем «Про себе»:
«У любовних муках зачали мене,
В тузі про літа, даремно спалені
В полум*ї війни, як світ великої;
У жалі обіймів спрагло вижданих,
Зв*язаних жорстокою розлукою,
В пахощах цілунків заощаджених,
В ніжності збереженої вірності,
В незнищенній лихоліттям совісті,
У голодній сорок восьмій бідності.
В хаті під солом*яною стріхою
Уродився я, під рястом в скляночці,
На соломі, що до печі внесена,
На долівці глиняній, підведеній,
Під очима Божими на покуті.
Тим-то й виріс я зігрітий долею,
Що мені любов*ю шлях простелений,
Що в любові пахощах я скупаний,
Що в обіймах долі і коханої
Кожен день живу і за батьків своїх,
Вірність же і совість не позичені,
І багатства марні не назбирані,
А літа в житах десь загубилися,
Мов солома у печі палаючій,
Відгоріли синьо-жовтим полум*ям,
Добру справу у горнят і варячи».

Поетичні цикли «Стежки дитинства», «Хліб на столі», «Цвіт душі», «Одвічне джерело», «Я тобі, кохана, подарую слово», «Із спогадів незнаної війни» самими своїми назвами вказують на широке коло зацікавлень поета, багатство його творчої палітри. Незабутні враження дитинства, теми краси людської праці, людини і природи, філософські роздуми про сенс людського буття, спадкоємність поколінь, і, звичайно ж, вічний вогонь любові…»(Г.Булах).
Розділ «Стежки дитинства» включає десять віршів: «Усе, що люблю», «Мамо, мамо, витріть сльози», «Дорога до мого села», «Я давно вже не був у моїм крутоярім селі», «Мені в душі співотно і бентежно», «Іду я, окутавши голову в спомини-думи», «Тальнівщині», «Тальнівські пагорби», «Рідний край з глибочківських горбів», «Сонце! Сонце!».
«Мамо, мамо, витріть сльози»:
«Мамо, мамо, витріть сльози,
Бо життя моє - в дорозі,
Тут не плакать, а радіти:
Буть в дорозі світа…
А в дорозі – сиві роси,
Ніби матінчині сльози,
З ночі впали – засіяли,
Про домівку зашептали,
Заіскрилися сонцями…
Повертаю манівцями».

«Мені в душі співотно і бентежно»:
«Мені в душі співотно і бентежно»,
Коли кидаю сіно я на воза
Чи в стіг складаю, падаючи з втоми,
Мене чарує спів пташок в саду,
Наповненім добром осіннім.
Я як прекрасно схоплюватись вранці
І слухати ранкові перегуки,
Вдихати пахощі осіннього села,
І освятитися сльозами трав,
Що плачуть по веселім літі!...
Яким то щастям є - любить село!».
«Хліб на столі» - «Хліб і батько», «Сад весняний люльку запалив», Село надвечірнє», «Зажинки», «Вже розьмальвилось літо. Лелеки», «Пісня».
«Зажинки»:
«У небі голубім
Легких хмаринок зграї.
І жайворон співа
Зажинкові пісні.
Мов соняна яса,
Покоси з під комбайна
Хвилюються, біжать
По золотій стерні.
Втирає піт з чола
Притомлений комбайнер:
- Ну що, початок є,
Усе іде на лад!
Лунає в небесах
Співанка величальна,
Відлунює внизу
Хоралами цикад».

В розділ «Одвічне джерело» внесено дев*ять віршів: «До весняного лісу», «Весняне», «Пізнання степу», «Пахощі степу», «Ноктюрн», «Гроза», «Здіснення мрії», «В полі косарики синіми краплями», «Осінні емоції», «Осінні бризки», «Настрій».
«Весняне»:
«Вдарив грім
На дзвіниці неба
І розлігся довкруж луною:
-Древній степе,
гей, чуєш степе,
я вітаю тебе з вісною!
*
Гей, землице, зелен – травице,
вруно-пшенице,
та прокидайтесь!
Пийте уволю
живо-водицю,
сил набирайтесь!
*
Гей, хлібодари,
в поле виходьте!-
котить столунно,-
Пісню-веснянку,
дощику в дзбанку
вам подарую!
*
Степ стрепенувся,
груди напружив,
леготом вкрився.
В теплу веснянку
трактора гуркіт
лагідно вплівся.

«Осінні емоції»:
Листки черлені на тополі
Шепочуть: «Кволі ми вже кволі…»
А зжовклі – на земній долоні
Ллють сльози: «Долі ми вже, долі…»
Оголені сумують віти:
«Де літо? Де літо?...»
А верби, розпустивши коси:
«Вже осінь, вже осінь…
Заснем. Вже кам*яніє тіло.
Зомліло…зомліло…».

«Настрій»
«А вам буває так:
В січневій заметелі
Запахне чорнобривцями зненацька
І забринить сюрчання цвіркуна,
А сніжне поле незбаганне біле
Заголубіє фіалковим настом,
І у зіниці лиш на мить єдину
Загляне розбруньковано весна?»

«Поетичне слово Володимира Нерубайського закодоване від народження, від пракореня роду, виколисане красою і величчю Шевченкового краю, духом великого Кобзаря, батьківською мудрістю і материнською ласкою любові і добра його земляків»(Григорій Булах).
Ось, наступний розділ «Цвіт душі» поет починає з проникливого «Батькові», далі ідуть: «Хлібороб», «Круговиди», «Чого я хочу», «Сонет творчості», «Мука народження», «Рік новий підіймає парус», «Наснага», «Для чого живеш ти?», «Доле моя», «Порада», «Небо душі людської», «Романтики», «Живу у вічнім протиріччі», «Бажання», «Про вічне», «Запах волі», «Старі окуляри», «Онуки висвистали діда з хати», «Пригадаймо дні свої веселі…».
«Батькові»:
«Ви, тату, не читали нам моралі,
Бо труд ваш був для нас ота мораль.
Ви йшли в бригаду – ми ще довго спали,
Приходили – нас сон уже долав.
*
Ми бачили частіше Вас у полі,
Коли об стерні наколовши п*яти,
Із дому втікши(ще були не в школі),
Насилу допліталися до тата.
*
Ми так спішили до тії машини!-
Бо думали - там тато чудо творить,
Та лиш здивовано закліпали очима,
Побачивши зерно в Вас на долонях.
*
А дома бачили ми Вас у свята,
Та й то в роботі(майстрували щось),
Тоді ми(Вам – орли, а матері- хлоп*ята)
До річки не носили ноги босі.
*
Тоді сиділи тихо, наче в казці,
Роти розкривши, стежили, як вправно
Творили диво огрубілі пальці,
І ми гордились Вашими руками.
*
Для нас ті рука стали вчителями,
А те зерно – пошаною до хліба…
В житті керуюсь Вашою мораллю
І іншої моралі я не відаю».

«Мука народження»:
««О муко народження,
Славлю!
Славлю тебе і витримую!
Бо що коли легко родиться?
Хіба, може, лінь та зневіра.
Все ж інше – у в стражданні й потузі.
А як тоді родиться слово?
І слово так родиться, друзі!»

«Порада»:
«Коли в душі пала велика злість,
Вогонь її не виливай на люди,
Нехай вона й попалить трохи груди,
Але твоєї совісті не з*їсть.
Бо злість від зла, і їй не жити вічно-
Так, як не бути кризі у маю…
Серед усіх облич найбільш люблю
Людини мужньої усміхнене обличчя.
*
«Романтики»:
«Під стукіт коліс вагонних
Співається наша пісня,
Відлунює в даль залізо
Мелодіями Бетховена.
І наших сердець удари
Навіки злилися з ними,
Бо доля веде нас дорогами-
Земними і неземними».

«Із спогадів незнаної війни» вміщує чотири вірші: «Чекання» «Бригадир», «Полин», «Мій день».
«Полин»:
«Помирав у полі син,
Ой, у полі!
Закотилась у полин
Світла доля,
Полинова гіркота
Над устами,
Розгубилися літа
Полинами…
*
Ходить мати до зорі-
Вся в сивинах-
В чисте поле виглядать
Свого сина.
І настоює полин-
П*є ночами,
Кажуть люди, гоїть він
Давні рани.

«Я тобі, кохана, подарую слово» - найбільш відомий розділ цієї збірки, вміщує двадцять два вірша: «Чим тебе зчарувати?», «Кучерявились верби над річкою», «Ти не послухаєш мене – я знав», «Дівчина мила, тебе любив я…», «Ніби зовсім недавно», «Пісня любові», «Апофеоз ніжності», «Ти знову мені наснилася», «Всюди осінь, повсюди осінь…», «Я тобі кохана, подарую слово..», «Я – сонцелюб», «Наснись мені», «Немов зернятко в землю», «Той рік», «Осінь, Зима і Весна…», «Я молодий ще, молодий!», «Рідний край», «Степовичку, горду до крику…», «Спокута», «Давай повернем у весни!», «Клен проціджує листи через сито паркана», «Забігло дівча в автобус».
Ось деякі з них.
«Ти не послухаєш мене, я знав»
«Ти не послухаєш мене, я знав,
Я знав - не підеш, поки рушить потяг.
Під поглядом твоїм розтанув лід вікна,
І ти шептала щось невгадане…і дотик
Ніжний я губ твоїх відчув…
В тім малиновім дотику було
Усе – любов, і біль розлуки, і страждання.
В думках я цілував твоє чоло
І очі, й руки…Й серця поривання
Стрімкі я зупинить не міг…
Гудок – і сірим розпачем думки,
Я бачив – ти все йшла, все швидше,
Потім бігла.
Враз станула…В заплакані шибки
Мов бились сер ночі.ця скалки, синім вітром
Мені принесені…
Я їхав назавжди…

«Кучерявились верби над річкою»
Кучерявились верби над річкою,
Мов твоє хмельове волосся.
Проростала любов смерічкою,
Коломийкою щастя лилося.
*
Місцевою тою нічкою
Я спізнав таїну кохання.
Полумінням свого освідчення
Ти бажала мого згоряння.
*
І горів я, палав, мов полум*я,
У яке підкидають хмизу.
В грудях серце пудовим молотом
Відбивало секунди тиші.
*
«Ти – це я» - шепотіли устоньки,
«Я твоя», - промовляло тіло, -
Випий всю, не залиш ні крапельки».
«Гріх не пить», - у думках маріло.
*
Розсипалося срібло місяця,
Розкриваючи тайну ночі.
Верби зрадницьки шепотілися,
Опустивши у воду очі…
*
Розійшлись ми – зрадливці місяця.
Не повториться, не вернеться…
Як реліквію бережу в собі спомин той,
У глибинах серця.

«Дівчина мила, тебе любив я…»
Дівчина мила, тебе любив я,
Тебе любив я до забуття.
Я думав, вічно, думав, довічно
Ітимеш поруч через життя.
*
Дівчина мила, тебе любив я,
Тебе любив я до німоти.
Я думав, вічно, думав, довічно
Як полюбив я, полюбиш ти.
*
Дівчина мила, тебе любив я,
Тебе любив я , як ліс весну.
Я знав, що вічно, знав, що довічно
Кохати буду тебе одну.
*
Дівчина мила, тебе любив я,
Тебе любив я й тепер люблю.
Ту муку вічну – любов довічну
В своєму серці не розгублю.

«Я тобі кохана, подарую слово..»
«Я тобі кохана, подарую слово,
Бо чи є у світі щось іще палкіш?
Хай у ньому грає лагідно-шовково
Вічно юний трепет і вогонь душі.
*
Я до цього слова простував крізь роки,
Так, як і до тебе через поле днів.
Ти – вже моя доля, ти – вже мій неспокій,
Я ж шукав все слова і знайти не вмів.
*
Скільки їч, гарячих, я сказав для тебе,
Але ті слова – лиш відблиски вогню,
Що палає в серці і сягає неба, -
Не могли повідать, як тебе люблю.
*
Отже, слухай слово…Ні, моя кохана,
Це не те, що треба, - відчуваю знов.
І приходить думка, що безсильне слово,
Там бесильне слово, де міцна любов.

«Втоплена зарплата», «Двійка», Хто кого», «Тема», «Ви - патріот! В його душі…» - ці вірші входять в розділ «Трохи іронії», деякі з них:
«Втоплена зарплата»
«Раз пита сусід в Марічки:
-А чи дома татко?
-Ні, пішов він десь до річки,-
Повіда дівчатко.
*
-Вудить рибу чи купатись?-
Став сусід питати.
-Ні, укине в річку гроші
Та й поверне в хату.
*
-Гроші в річку?
Це ж від кого ти таке почула?
Ну й вигадниця Марічка,
Най здорова б була!
*
-Це так мама говорила,
Як пішов він з хати,
Каже: «Це ж піде і втопить
Геть усю зарплату».

«Двійка»
«Пита Івасик у Андрійка:
Що означає слово «двійка»?
Андрій не думав ні хвилини:
-Я знаю, «двійка» - це рибина.
Коли зі школи прийде братик,
Його завжди питає тато:
«Ну як Тарасе працював?
Багато двійок упіймав?».

«Він патріот! В його душі»
«Він патріот! В його душі-
То не вогонь – багаття!
Він патріот, він завжди там…
Де більше платять…».

Особо слід сказати про твори В.Нерубайського, присвячені дітям. Вони, без сумніву, їх зацікавлять, бо дають уяви про відношення до книжки(«Лісова азбука», «Як читати»). Також - це казки(«Казка про іграшкових звірят», «Котова пригода», «Я і медузи») та вірші- оповідання(«Незвичайна сім*я», «Дідусева порада», «Хто зробив осінь?», «Листопад», «В хату сонечко вкотилось», «Бант червоний») та інші, всього дванадцять віршів.
«Як читати»
«Галя ввечері книжки свої читала
Про ведмедя, таргана і горобця.
Де читала, там порозкидала.
Ну, скажіть, малята, до лиця
Так робити діткам-книголюбам?
Правильно! Не можна так читать.
Хто так робить, той книжок не любить,
І того не будуть поважать».
«Листопад»
«Листопад! Листопад!
Листопаду кожен рад.
Пада листячко червоне
Нам на плечі, на долоні.
Ну а сонечко мерщій
Розпускає промінці –
Золоту сплітає сіть,
Щоб листочки половить.
Що за диво листопад!
Листопад, мов зорепад.
А тому-то весь дитсад
Листопаду дуже рад.
Заслуговує уваги і розділ: «Переклади з німецької», включає в себе чотири вірші, перекладені В.Нерубайським з німецької мови Вольфрама Якобі «Гарба із сіном» та «Ми», також – Ганне-Лора Ястрем «Сьогодні вранці» та «Берези».
Шість віршів- присвят зведені автором у розділ «Величальні»: «Григорієві Булаху», «Анатолієві Радзіховському», «Анатолієві Довганю», «Учасникам обласного семінару», «Працівникам Тальнівського районного будинку культури», «Гімн Тальнівського НВК».
«Анатолієві Довганю в день 60-річчя»
«Весь вік з людьми. У творчому горінні
Верстає путь маестро і поет.
В цій відданості й устремлінні –
Його душі й любові пружний лет.
*
Не любить він високого бомонду,
Хоча давно його вже переріс,
Бо має вдачу незалежну й горду
І мовчки тягне РБКівський віз.
*
Агей, воли народної культури!
Вам не дають високих нагород.
Та ви не терпите фанерної халтури,
За що і любить вас простий народ.
*
Ви вже давно заслужено-народний.
Чи був без Вас тут хоч один концерт?
Вразливий, вишуканий, благородний –
Учитель, композитор і поет.
*
Маестро! Ви творіте і співайте!
Те, що створила Муза, не вмира!
Невтомно творчу ниву засівайте
Від Тікача до сивого Дніпра!»
«Гімн Тальнвівського НВК «Школа № 1-гімназія»
«Наш храм науки світлий і просторий
Над берегами Тікача-ріки.
Ми відкриваєм далі неозорі
Навчаємось у школі залюбки.
*
Ростемо і мужніємо з роками,
Рости і вчитись – праця в нас така.
Гімназія і школа нам, як мама
Мов батько нам, Тальнівський НВК.
*
Ми школи першої слухняні діти,
Найкращі друзі – наші вчителі.
Учитися, дружити і радіти
Уміють в нас і старші, і малі.
*
В навчанні, спорті, і на сцені – перші,
Учитель нас приводить до мети.
Від справ малих і до високих звершень
Із ним нам легко й радісно іти.
*
Пройдуть роки, і ми закінчим школу,
На крилах знань полинемо у світ.
Та тільки не забудемо ніколи
Учительський священний заповіт:
*
«Ростіть, мужнійте, славтесь із роками,
Хай голос юності вас оклика:
Гімназія і школа вам, як мами,
Мов батько вам Тальнівський НВК!».
Останній розділ збірки «Небо душі людської» - це пісні В.Нерубайського, на які композитори Тальнівщии поклали музичні рядки: «Тальнівщині», «Тальнівські пагорби», «Пісенька першокласників»(музика Л.Смолянського), «Тальнівський вальс», «Тебе любив я», «Гімн Тальнівського НВК»(музика В.Тарана), «Дорога до мого села», «З чим тебе порівняти?», «Давай повернем у весни»(музика М.Вовка), «Дорога до мого села(музика Л.Подуфалова).
Таким чином, неповторне бачення навколишнього світу В.Нерубайським, основою якого є любов, всеосяжна и всемогутня, - свідоцтво того, що це і є поетичне джерело.
Юрій Кукурєкін, член Національної спілки журналістів України, член
Межрегіональної спілки та Конгресу літераторів України