Я надію у серці плекаю
І весь час те кохання зову,
Скільки років на тебе чекаю,
Скільки років без тебе живу!

Ти мене, мабуть, вже не впізнаєш:
Павутиння лягло на лице.
І при зустрічі не привітаєш,
Та хвилює мене вже не це.

Я не знаю, навіщо ті згадки
Спати часто мені не дають,
Все шукаю навіщось розгадки
Всім думкам тим, що знов повстають.

На лиці твоїм спокій, байдужість,
Вже тривога лиха не шкребе.
Де ж знайти в собі силу і мужність,
Щоб назавжди забути тебе?

Перевод с укр.Владимир Михайлов.

Я надежду в сердечке лелею
И всё время любовь ту зову,
Об утрате безмерно жалею,
Сколько лет без тебя я живу!

Ты, возможно, меня не узнаешь -
Паутина легла на лицо.
Видеть больше уже не желаешь,
Не согреешь уж тёплым словцом.

Я не знаю, зачем вспоминаю,
Память мучит и спать не даёт.
И загадкам разгадки не знаю,
Их потоком порою несёт.

Я гляжу, ты совсем равнодушный,
Взгляд холодный, уже без огня.
Что ж мне сделать, чтоб не было душно,
Чтоб забыть и не помнить тебя?!