Ольга

ДУБИНЯНСКАЯ

Городок на рассвете

Городок одинокий привиделся мне на рассвете.
Над домами висел, словно смерч, быстротечный исход.
И носился вдоль улиц судеб неприкаянных ветер,
И дрожал, пожелтевший от горьких прозрений, листок.

Городок незнакомый, заброшенный и одинокий,
Где твои постояльцы, что жизнь зажигали в тебе?
Ты один – как провал в омут времени страшно глубокий,
Ты – ослепшее око людей в безысходной судьбе.

Мне заполнить тебя в каждом доме, увы, не по силам,
Жизни бренной остаток по капле в дома не разлить.
Ты – корабль затонувший, под толщей безликого ила.
Я могу лишь одно – одиночества боль разделить...

___________________
© Ольга Дубинянская

Містечко на світанку

Щось містечко самотнє наснилось мені на світанку.
Над будинками смерчем висів швидкоплинності шок.
Вітер доль неприкаяних віяв від ганку до ганку,
І тремтів пожовтілий від знань безутішних листок.

Незнайоме містечко, безлюдне таке і самотнє,
Де ж поділися ті, щò життя дарували тобі?
Ти самé по собі в вирі часу, страшнім, незворотнім,
Ти – мов око осліпле людей в безоглядній судьбі.

Повернути тобі я не в силах усе, щò поснуло,
І краплини життя в кожнім домі мені не розлить.
Ти тепер – корабель, затонулий під масою мулу.
Я спроможна лише твій самотності біль розділùть…

_____________________________________
© Переклад із російської Михайла Лєцкіна