Лариса Оленина

 
  * * *
Немовби не спиш, 
                 та прокинутись все ж не бажаєш.
 Ι ніби біжиш, 
                 хоч безглуздо кудись поспішать –
та ось   обернешся оглянути те, що лишаєш ,                                            
і миттю стовпом соляним обернеться душа.
Буває і гірше: обернешся і сатанієш,
ураз соляною душею згубившись в імлі -
немовби не спиш,
                  та розвіяти сон не зумієш,
немовби біжиш, 
                  але вже не торкнешся землі .
 
     * * *
…і от зима:
завія віє,
тому на серці  льод один.
Поет з морозу–  ген синіє,
хоч зовсім не блакитний він.
Як шанували сіромаху,
по колу чарка йшла сама,
а вранці  всі забули махом
і ось, добродіï– зима.
Без  краю    рими, без  почину
до нісенітниць чергових
 поет шука і лайки чинить,
і мерзне в хмарах снігових.
Куди він, на які   замети
 простує, ожеледі  вздовж?..
Ні, не позаздрити поэту
 з   рання.
                 I взимку до того ж.
 
       
ПІСЕНЬКА  ДЛЯ РЕЗО
 
На приморськiм сонячнiм бульварi 
чоловiче за йменням Резо
на своïй   задрипанiй гiтарi 
награвав   якеєсь там шизо.
Мимохiдь пiжони  оглядались
на розмай маестрових зусиль,
та його послухати збирались
вiльнi   громадяни звiдусiль.
Опустився   вечiр  анашистий,
часто замигтiли свiтляки,
i   квiтки  магнолiй  урочистi 
заламали пальцi– пелюстки.
В ресторанi  кахкала сурдинка,
клуботався над водою пар,
як тоді столична та блондинка
 вийшла прогулятись на бульвар.
Мрiяла, воркуючи, гiтара,
доповняла спiльний антураж–
внаслiдок його репертуару
у блондинки розпочавсь мандраж.
Гей, Резо, зiйшла твоя зiрниця 
невiдмовно, тiльки голосни.
Жiнка   прийде, та не залишиться,
залишаться про любов пiснi.
 
   
 * * *
В переддень холодів, коли осінній подих
пронизливість примар береться ворушить,
язичеські зірки із серпня ждуть нагоди,
щоб відгоріти вщент на цьому рубежі .
Свідомо йду на гріх туманного підгрунтя-
на колі існування, проз буденність ту, 
ти не сприймай мене, як  зірку незабутню,
що спопелить себе геть чисто на льоту.
Я вільно передав на виморочній лірі 
язичницьке в класичнiм вiдгуку ладiв,
які куди щиріш звучать  на нашій ширі
саме о цiй порi, в переддень холодів.